К тому же Телль недавно повстречал Геслера случайно одного на охоте и стал свидетелем того, как тот его испугался, «позора тот вовек не позабудет ».
Образи персонажiв у драмi Вiльгельм Телль
Сочинение по произведению Вильгельм Телль Шиллер: Характеристика место среди других героев пьесы занимает образ Вильгельма Телля. В начале все другие пути оказываются исчерпанными, а попытка убедить Геслера.
Немного более развернуто подается в пьесе образ Германа Геслера, имперского наместника - главного представителя австрийской власти в.
Образи персонажiв у драмi Вiльгельм Телль. Всесвiтня Iсторiя. Шкiльнi вправи. п'єсi образ Германа Геслера, iмперського намiсника головного.
Образи ворогiв змальованi в п'єсi переважно у зв'язку з тими утисками та насильницькими дiями, якi вони чинять по вiдношенню до швейцарських селян. “По всiх кутках тут пiдступи i зрада, До нас в доми вриваються зухвало Насильства слуги…” скаржиться один з селян, Вальтер Фюрс. Австрiйськi найманцi безжалiсно знущаються з простих швейцарцiв: грабують ïхнi домiвки, забирають худобу, посягають на честь ïхнiх дружин, примушують старих i хворих тяжко працювати на будiвництвi фортець, а за найменшу непокору кидають до в'язницi або вбивають чи калiчать. Образи ворогiв у п'єсi не iндивiдуалiзованi це переважно найманцi та австрiйськi вояки, якi разом складають узагальнений образ чужоземцяпоневолювача, що прагне до безроздiльного панування на пiдкорених ним землях. Дещо бiльш розгорнуто подається в п'єсi образ Германа Геслера, iмперського намiсника головного представника австрiйськоï влади в швейцарських кантонах Швiцi та Урi. Вiн ненавидить швейцарцiв i вiдверто знущається з них, змушуючи ïх вклонятися навiть власному капелюховi, почепленому на жердинi, що викликає обурення навiть у середовищi його воякiв. Найбiльшою зневагою до швейцарцiв стає примха Геслера змусити Телля вистрiлити iз лука в яблуко на головi його сина, що стало останньою краплею, яка переповнила море народного гнiву i увiрвала терпець знущанням, ставши початком кiнця чужоземного панування i безславноï загибелi самого Геслера. Бiльш широко i деталiзовано окресленi в п'єсi Шиллера образи патрiотiв- швейцарцiв, що борються за визволення рiдного краю. Вони представленi у п'єсi двома основними соцiальними прошарками дворянськоаристократичним та селянськомiщанським. До представникiв дворянськоаристократичного прошарку швейцарськоï патрiотичноï спiльноти належать образи старого , барона Аттiнгаузена, його племiнника Руденцi та молодоï багатоï дворянки Берти фон Брунек. Барон Аттiнгаузен, незважаючи на аристократичну вищiсть, дотримується давнiх патрiархальних звичаïв i з повагою ставиться до селян. Пихатi i самовдоволенi австрiйськi завойовники викликають у нього гнiв та обурення, тому вiн радiсно вiтає загальне рiшення представникiв трьох швейцарських кантонiв стати на захист своєï батькiвщини. Вмираючи, вiн заповiдає своïм спiввiтчизникам, що йдуть на бiй, “триматись разом… мiцно й нерушимо…”, “жити водно…” Це ж почуття самовiдданостi та патрiотизму вiн намагається прищепити й своєму племiннику Руденцу: Крiпи ж дарованi з дитинства узи, Всiм серцем будь з вiтчизною своєю I вiрнiсть ïй назавжди збережи. Племiнник Аттiнгаузена Руденц закоханий у багату спадкоємицю, нiмкеню Берту фон Брунек, яка володiє значною часткою швейцарських земель. Заради цього кохання вiн на початку п'єси готовий навiть пожертвувати своєю нацiональною приналежнiстю, прийнявши австрiйське пiдданство, але й почуття до Берти i, головне, вiдчуття патрiотичного обов'язку, яке завжди жило в його душi, зрештою приводять Руденца до лав тих, хто зi зброєю в руках стає на захист рiдноï землi: Я до народу рiдного вернувся, Швейцарець я, i цiлою душею Я буду з ним… Руденц не тiльки дiє спiльно iз повсталими селянами, але й вiдпускає пiсля перемоги на волю своïх крiпакiв. Справжньою патрiоткою швейцарськоï землi виявляє себе й Берта фон Брунек. Попри своє нiмецьке походження, вона багато рокiв прожила у Швейцарiï i щиро полюбила ïï простих i волелюбних мешканцiв. Вона з презирством ставиться до австрiйських аристократiв, яких насправдi цiкавлять не ïï почуття, а численнi маєтки, i саме вона, покохавши Руденца, стає для нього взiрцем справжньоï громадянськоï позицiï, яскравим прикладом патрiотичного служiння своєму народовi: Та хiба В людей є щось милiше за вiтчизну? Чи є для серця щирого щось краще, Нiж бути безневинних оборонцем I захищать пригноблених права? Душа за ваш народ скипає кров'ю, З ним мучусь я, бо я його люблю За скромну простоту и могутню силу, Все бiльш прив'язуюсь до нього серцем I з кожним днем все бiльше поважаю. А ви, кому природа й честь велять Його полицарськи обороняти, Ви кинули його i перебiгли До ворогiв кувать йому кайдани! Яскравою i багаточисельною постає в шиллерiвськiй п'єсi галерея простих швейцарцiв, представникiв селянського та мiщанського прошаркiв, що зi зброєю в руках виборюють своє законне право на свободу та незалежнiсть. З ïх загального числа найбiльше видiляються образи органiзаторiв та ватажкiв повстання, кожен з яких представляє один iз трьох повсталих швейцарських кантонiв. Вальтер Фюрст з кантону Урi представник старшого поколiння вiльних швейцарських поселян. Вiн найбiльш помiркований i врiвноважений з числа повсталих. На вiдмiну вiд iнших, Фюрст наполягає на тому, аби повсталi селяни об'єднали своï зусилля iз швейцарським дворянством, до якого вiн вiдчуває повагу, а пiсля перемоги на вдавались до безжалiсноï помсти ворогам i не проливали безвинну кров. Фюрст у п'єсi Шиллера виступає як уособлення принципiв патрiархальних заповiтiв старовини, народних уявлень про демократiю та справедливiсть, якi драматург протиставляє вседозволеностi та бездумнiй жорстокостi французькоï революцiйноï анархiï. На вiдмiну вiд Фюрста, Штауффахер (кантон Швiцу) виступає як прибiчник швидких i смiливих дiй, спрямованих на рiшучу розправу з ворогами. Штауффахер не дуже вiрить у те, що повстання можуть пiдтримати дворяни, i переконаний у тому, що швейцарський народ власними силами здатний здолати поневолювачiв. Штауффахер палкий патрiот, який видiляється зпомiж iнших селян широтою i демократичнiстю переконань, вiн не визнає нiякоï рiзницi мiж людьми, єдина мiра чеснот людини для нього чеснiсть i любов до батькiвщини. У цьому на нього схожий ще один органiзатор повстання вiд кантону Унтервальдена Мельхталь. З усiх ватажкiв вiн найбiльш рiшуче i безкомпромiсно настроєний на боротьбу: Так, хто порадить Австрiï пiддатись, Хай буде прав позбавлений i шани. Притулку хай нiхто йому не дасть. Переживши особисте горе (ослiплення батька), розшукуваний австрiйцями за збройний спротив, Мельхталь пройшов багатьма швейцарськими пасовиськами, закликаючи простий люд пiднятися на боротьбу. Дiзнавшись про арешт Вiльгельма Телля i черговий злочин Геслера, який захопив наречену Руденца Берту, Мельхталь вiдмовляється зволiкати далi i пiднiмає народ свого кантону на боротьбу. Рiзнi за характерами, моральними та свiтоглядними переконаннями i життєвим досвiдом, i Фюрст, i Штауффахер, i Мельхталь змальованi Шиллером як справжнi патрiоти своєï землi, якi готовi вiддати життя за ïï свободу та незалежнiсть.
Молодой крестьянин Телль, известный как отличный стрелок, не исполнил этого приказания, и Геслер в наказание заставил его стрелять в яблоко.